Я думаю, я не любил бы тебя так сильно...

"Я думаю, я не любил бы тебя так сильно, если бы тебе не на что было жаловаться и не о чем сожалеть. Я не люблю правых и не падавших, не оступавшихся. Их добродетель мертва и малоценна. Красота жизни не открывалась им".

Борис Пастернак "Доктор Живаго"

Еріх Марія Ремарк

Еріх Марія Ремарк — один з найвідоміших німецьких письменників XX століття. Автор таких романів як «На західному фронті без змін» (1929), «Три товариші» (1936), «Тріумфальна арка»(1945) і «Чорний обеліск» (1956).

1916 року був мобілізований на фронти Першої світової війни. Тоді йому було лише 18 років. 17 червня того ж року направлений на Західний фронт. Перебування на війні тривало три роки. 31 липня 1917 р. був поранений осколками гранати в ліву ногу, праву руку і шию. Водночас, попри власне поранення, зміг дотягти до медсанбату пораненого товариша. До закінчення війни пробув у військовому шпиталі в Німеччині.

Творчість Е.-М. Ремарка стала популярною ще за його життя. Його книги було перекладено на 50 мов і видано надзвичайно великими для того часу тиражами. Достатньо сказати, що вже перший роман письменника "На Західному фронті без змін" (1928) розійшовся у кількості 3,5 млн примірників, що стало рекордом для усієї книжкової індустрії. Видатний письменник належав до "втраченого покоління" і представляє саме таку літературу. Головна тема творчості - показ життєвої долі молодих людей, які стали жертвами безглуздої Першої світової війни, "втраченим поколінням" для людства.

Його твори, хоч і насичені стражданням та смертю, утверджують гуманізм, цінність молодого покоління, дружбу, справжнє кохання, що допомагає пережити найстрашніші життєві випробування. Недарма романи письменника буквально розірвані на цитати:

Про кохання

• Жодна людина не може стати більш чужою, ніж той, кого ти в минулому любив.
• Всяка любов хоче бути вічною. В цьому і полягає її вічна мука.

Про щастя

• Про щастя можна говорити хвилин п'ять, не більше. Тут нічого не скажеш, крім того, що ти щасливий. А про нещастя люди розповідають безперервно.

Про людину

• Поки людина не здається, вона сильніша своєї долі.
• Чим примітивніше людина, тим більше високої про себе думки.
• Немає нічого важче, ніж бути присутнім при тому, як людина демонструє свій розум. Особливо, якщо розуму немає.
• Ще нічого не втрачено, - повторив я. - Людину втрачаєш, тільки коли вона помирає.
• Чим менше у людини самолюбства, тим більшого вона варта
• Помилково припускати, ніби всі люди володіють однаковою здатністю відчувати.

Про жінку

• Мені здавалося, що жінка не повинна говорити чоловікові, що любить його. Про це хай говорять її сяючі, щасливі очі. Вони красномовніше всяких слів.

Про життя 

• Те, чого не можеш отримати, завжди здається краще того, що маєш. В цьому полягає романтика й ідіотизм людського життя.
• Каяття - сама марна річ на світі. Повернути нічого не можна. Нічого не можна виправити. Інакше всі ми були б святими. Життя не мало на увазі зробити нас досконалими. Тому досконалому місце в музеї.
• Краще померти, коли хочеться жити, ніж дожити до того, що захочеться померти
• І що б з вами не сталося - нічого не приймайте близько до серця. Небагато на світі довго буває важливим.

Відкладаєш на завтра усе що потрібно зараз

відкладаєш на завтра усе що потрібно зараз
відкладаєш на потім усе що задумав на завтра
незакінчені справи під стелю збиваються в хмари
нерозкраяні мрії в тобі розкладаються картами

тільки мапи земель необжитих – всуціль біла пляма
а на картах тарó – ані символів ні алегорій
недодумане вчора летить до помийної ями
недодумане нині іще ні про що не говорить

скільки дір у тобі? шкільки шпар поміж днем і ніччю?
скільки прірв поміж думкою словом і рухом?
ти поводишся так мов народжений жити вічно
от послухай себе ти лиш тільки себе послухай:

«відкладаю на завтра усе що потрібно зараз..»
ти навчився чекати а більше не вмієш нічого?
скільки паузу можна тримати практично без пауз?
скільки ждати пришестя – то бога то мого то свого?

так запитую в себе та вже відповім мабуть завтра
нині спати вкладаюсь в делайну прокрустове ложе
і про себе шепочу молитву просту наче мантра:
«я все зможу мій боже повір я все зможу я зможу»

© Іздрик

Гурт "Кому Вниз" - геніальні інтерпретації Шевченка

«Кому Вниз» — український рок-гурт, що за час свого існування набув статусу культового. Колектив є особливим для вітчизняної музики за стилем виконання та глибинною семіотикою текстів.

Поезія Тараса Шевченка актуальна завжди, а в поєднанні з такою музикою високого духу набуває нового звучання, не втрачаючи, а навпаки, підсилюючи ідеї волі на незалежності.

Книги-антиутопії

В молоді роки людина особливо гостро сприймає світ, прагне його змінити. Антиутопії показують нам майбутній світ, майбутнє нашої цивілізації, яке стало наслідком не розвитку людства, а його деградації. Саме книги-антиутопії надихають на те, щоб недопустити краху суспільства, краху моральних цінностей та людяності, показуючи, що таке гнітюче майбутнє вже близько.

Ось перелік найвідоміших таких книг:

• Герберт Уеллс «Машина Часу»

     

  «Машина часу» стала одним з перших літературних творів, де описуються мандри людини у часі за допомогою техніки. Основна частина цього порівняно невеликого за об'ємом твору описує світ майбутнього (802701 рік), куди відправляється Мандрівник в Часі (автор не називає героїв книги за іменем). У книзі описані 2 види істот, на яких перетворилася людина. Морлоки — нащадки робітників, що мешкають в підземному світі і обслуговують машини. Вони набагато менші і слабші за сучасну людину, покриті шерстю і погано переносять сонячне світло. Елої — нащадки колишньої еліти суспільства, слабкі і крихкі істоти, абсолютно не пристосовані для праці. І ті, й інші за довгі тисячоліття існування, яке не вимагає розумової діяльності, практично позбулися розуму та перетворилися на напівтварин. 

Автор описує декілька днів, проведених в цьому світі Мандрівником в Часі. 

• Джордж Оруелл "1984"

Орвелл демонструє своє сприйняття антиутопії у не надто віддаленому від автора майбутньому. Рік, у якому відбуваються події, 1984-й, за словами головного героя, визначено приблизно, оскільки можливості відновити хронологію подій і визначити точніше, не залишилось. 

Уривок з твору: "Ідеали встановлені Партією були чимось величезним, жахливим і блискотливим — світ сталі і бетону, жахливих походів військ і страхітливої зброї — нація воїнів і фанатиків, що марширують уперед у досконалій єдності, усі думають однакові думки, носять однаковий одяг і кричать однакові гасла, безупинно працюють, борються, святкують, піддаються гонінням — триста мільйонів людей і усі з однаковим обличчям. Дійсністю ж були гнилі й брудні міста, де недогодовувані люди перетасовувалися вперед і назад у промоклому взутті, у латаних будинках XIX сторіччя, в яких завжди смерділо капустою і поганими туалетами. Здавалося, він бачить видіння Лондона, великого і зруйнованого, міста мільйона урн для сміття, і змішаним із ним було зображення Місіс Парсонс, жінки зі зморшкуватим обличчям і тонким волоссям, яка безпорадно поралася коло заблокованої стічної труби".

• Олдос Хакслі «Прекрасний новий світ»

Суспільство року 632-го гармонійне, щасливе, гуманне й засноване на досягненнях науки й техніки. Людей вирощують у пробірках, ретельно відбираючи генетичний матеріал для створення як працівників полів і заводів, так і керівників держави. Шляхом генетики та виховання у людей формують повне сприйняття призначеного для них статусу в суспільстві. У суспільстві панує абсолютна сексуальна свобода — кожен належить всім однаково, от лише народжувати дітей не можна, але нікому таке й на думку б не спало. Сім'ї, звісно, немає, тож немає дурних сімейних свар.

Отже маємо штучно створену гармонію для людини та суспільства. За наявності хоча б мінімального дискомфорту особа мусить прийняти сому — наркотик щастя без побічних ефектів на ранок. Є щастя та немає свободи, свободи вибору, свободи думки.

І ось у цей прекрасний новий світ потрапляє дикун..

• Рей Бредбері «451° за Фаренгейтом»

У романі зображено нове, майбутнє споживацьке суспільство (антиінтелектуальна Америка), де панує тоталітаризм і майже повний контроль над суспільством. Керівництво держави намагається підпорядкувати собі навіть думки людей: книги заборонено, незаконним вважають читання і переховування будь-якої літератури, за дотриманням порядку мають слідкувати пожежники.Це роман про важке прозрівання особи в тоталітарному суспільстві. Нові акценти і оцінки роману прийшли в добу комп'ютерів і всесвітньої мережі. Утопічність роману від цього побільшала, адже є надійніші засоби збереження знань, ніж мозок і пам'ять людей. Але побільшала і художня вартість наївного роману з сумними, часом страшними подіями.

• Євген Замятін «Ми»

Роман написаний у формі щоденника, який веде головний герой. Дія розгортається у XXVI сторіччі. Описується суспільство жорсткого контролю над особистістю: імена і прізвища замінені буквами і номерами, держава контролює навіть сексуальне життя. Суспільство, ідейно засноване на сайнтизмі і запереченні фантазії, керується «виборним» на безальтернативній основі «Добродійником». В Росії роман не було опубліковано: сучасники сприйняли його як злу карикатуру на соціалістичне, комуністичне суспільство майбутнього. Наприкінці 1920-их років Замятіна стала цькувати літературна влада. «Літературна газета» тоді писала: «Є. Замятін має зрозуміти ту просту думку, що країна, де будується соціалізм, може обійтись без такого письменника».

• В. Голдінг "Володар мух"

Героями повісті є діти і підлітки. Одні з них маленькі, їм по 5-6 років, старшим по 10 — 13 років. Ця розповідь про те, що у зв'язку з початком війни (у повісті не сказано яка саме) дорослі, рятуючи дітей, відправляють їх подалі від місця катастрофи. Але з літаком сталася аварія, і діти опинились на африканському острові і ніхто не знає де вони знаходяться, їх чекають важкі випробування, через які одні пройдуть, здобуваючи негативний досвід, а інші загинуть від рук перших. Ця книга про суперечливість людської натури, про зло, що може прокинутись в людині.

Вірші, які хочеться перечитувати не раз

Поезія - це завжди неповторність,

Якийсь безсмертний дотик до душі.

Ліна Костенко

                                                                                                 Сергій Жадан

Не выходи из комнаты, не совершай ошибку.
     Зачем тебе Солнце, если ты куришь Шипку?
     За дверью бессмысленно все, особенно -- возглас счастья.
     Только в уборную -- и сразу же возвращайся.

     О, не выходи из комнаты, не вызывай мотора.
     Потому что пространство сделано из коридора
     и кончается счетчиком. А если войдет живая
     милка, пасть разевая, выгони не раздевая.

     Не выходи из комнаты; считай, что тебя продуло.
     Что интересней на свете стены и стула?
     Зачем выходить оттуда, куда вернешься вечером
     таким же, каким ты был, тем более -- изувеченным?

     О, не выходи из комнаты. Танцуй, поймав, боссанову
     в пальто на голое тело, в туфлях на босу ногу.
     В прихожей пахнет капустой и мазью лыжной.
     Ты написал много букв; еще одна будет лишней.

     Не выходи из комнаты. О, пускай только комната
     догадывается, как ты выглядишь. И вообще инкогнито
     эрго сум, как заметила форме в сердцах субстанция.
     Не выходи из комнаты! На улице, чай, не Франция.

     Не будь дураком! Будь тем, чем другие не были.
     Не выходи из комнаты! То есть дай волю мебели,
     слейся лицом с обоями. Запрись и забаррикадируйся
     шкафом от хроноса, космоса, эроса, расы, вируса.

                                     И. Бродский

                            Ліна Костенко

Будь, пожалуйста, 

послабее. 

Будь, 

пожалуйста. 

И тогда подарю тебе я 

чудо 

запросто. 

И тогда я вымахну - 

вырасту, 

стану особенным. 

Из горящего дома вынесу 

тебя, 

сонную. 

Я решусь на все неизвестное, 

на все безрассудное,- 

в море брошусь, 

густое, 

зловещее,- 

и спасу тебя!.. 

Это будет 

сердцем велено мне, 

сердцем велено... 

Но ведь ты же 

сильнее меня, 

сильней 

и уверенней! 

Ты сама готова спасти других 

от уныния тяжкого. 

Ты сама не боишься ни свиста пурги, 

ни огня хрустящего. 

Не заблудишься, 

не утонешь, 

зла не накопишь. 

Не заплачешь 

и не застонешь, 

если захочешь. 

Станешь плавной 

и станешь ветреной, 

если захочешь... 

Мне с тобою - 

такой уверенной - 

трудно 

очень. 

Хоть нарочно, 

хоть на мгновенье,- 

я прошу, 

робея,- 

помоги мне в себя поверить, 

стань 

слабее. 

Р. Рождественский

                                       Володимир Висоцький 

Р. Кіплінг «Якщо»
(Заповіт арійській людині)
в перекладі Дмитра Донцова

Коли ти можеш бачити зруйноване діло цілого свого життя,
І без слів взятися будувати його наново,
Або за одним ударом — стратити виграні сотні партій
Без жодного порушення і без одного зітхання...

Коли ти можеш бути коханцем, не шаліючи з любови,
Коли ти можеш бути сильним, не перестаючи бути ніжним...
Коли ти можеш любити всіх приятелів як братів,
Аж так, щоб ніхто з них не був всім для тебе,

Коли ти вмієш розважати, спостерігати й пізнавати,
Не стаючи ніколи скептиком, або руїнником,
Мріяти, та не даючи твоїй мрії стати твоїм паном...
Коли ти потрапиш бути суворим, не впадаючи ніколи в лють,

Коли ти вмієш бути відважним, а ніколи безрозсудним,
Коли ти вмієш бути добрим, коли ти вмієш бути мудрим,
Не будучи моралізатором, ні педантом,
Якщо ти вмієш зберегти свою відвагу

І не стратити голови, коли всі інші довкола тратять її,
— Тоді князі, боги, щастя і перемога, стануть на віки твоїми вірними рабами,
Тоді ти станеш Людиною...

Улюблений Василь Симоненко

Зі шкільної програми ми знаємо Василя Симоненка як майстра патріотичної, громадянської поезії, борця за утвердження національних цінностей. 

У цьому записі хочу звернути увагу на чудові зразки інтимної лірики поета.

***

Ну скажи — хіба не фантастично,

Що у цьому хаосі доріг

Під суворим небом,

Небом вічним,

Я тебе зустрів і не зберіг!

Ти і я — це вічне, як і небо.

Доки мерехтітимуть світи,

Буду Я приходити до Тебе,

І до інших йтимуть

Горді Ти.

Як це все буденно!

Як це звично!

Скільки раз це бачила Земля!

Але ми з тобою...

Ми не вічні,

Ми з тобою просто — ти і я...

І тому для мене так трагічно

Те, що ти чиясь, а не моя.

***

Ображайся на мене, як хочеш,
Зневажай, ненавидь мене -
Все одно я люблю твої очі
І волосся твоє сумне.

Хай досада чи гнів жевріє,
Хай до сліз я тебе озлю -
Ти для мене не тільки мрія,
Я живого тебе люблю.

Для кохання в нас часу мало,
Для мовчання – у нас віки.
Все віддала б, що жить осталось,
За гарячий дотик руки.

Ображайся на мене, як хочеш,
І презирством убий мене -
Все одно я люблю твої очі
І волосся твоє сумне.

***

Я тобі галантно не вклонюся, 

Комплімента зроду не зліплю, 

Тільки в очі ніжні задивлюся, 

В них свою тривогу утоплю.

І коли химерною габою 

Спеленає землю довга ніч, 

Довго серце тужить за тобою, 

Довго сон мені не йде до віч.

Довго білі таємничі крила 

Обвивають маревом видінь, 

І стоїш ти крихітна, і мила, 

І прозора, мов ранкова тінь.

І палають, ніби стиглі вишні, 

Владно підкоряючи собі, 

Губи неціловані і грішні, 

Очі божевільно голубі.

***

Коли б тобі бажав я сліз, і муки, 

І кари найстрашнішої бажав, 

Я б не викручував Твої тендітні руки 

І в хмурім підземеллі не держав.

Ні, я б не став тебе вогнем палити, 

З тобою б розквитався без жалю: 

Я б побажав тобі когось отак любити, 

Як я тебе люблю!

***

Я і в думці обняти тебе не посмію, 

А не те, щоб рукою торкнутися смів. 

Я люблю тебе просто — отак, без надії, 

Без тужливих зітхань і без клятвенних слів.

Навіть в снах я боюсь доторкнутись до тебе, 

Захмеліть, одуріти від твого тепла. 

Я кохаю тебе. Мені більше не треба, 

Адже й так ти мені стільки щастя дала.

***

Дзвенять німою тугою ліси, 

Коли їх ніч тремтлива обнімає 

І від очей у ревності ховає 

Принади їх первісної краси.

Бринять живою радістю ліси, 

Як ранок спалахне на небокраї, 

Як сонце огняне завісу піднімає 

Із їх первісної і чистої краси.

Мені здається, – може, я не знаю, – 

Було і буде так у всі часи: 

Любов, як сонце, світу відкриває 

Безмежну велич людської краси.

І тому світ завжди благословляє 

І сонце, що встає, і серце, що кохає.