субота, 11 квітня 2015 р.

Уривки з листів Василя Стуса до дружини й сина

Відомий поет, дисидент, справжній син українського народу Василь Стус. Його життя є прикладом гідності та мужності Листи до дружини й сина з тюрем сповнені життєствердними цінностями, які мають стати моральними орієнтирами для кожного, хто їх прочитає.

"Мені подобаються люди, що, як кажуть, “пруть буром“, тобто, мають свій норов. Ці люди — нещасливі в житті, зазнають усіляких страждань (щасливі — здебільшого безхребетні, ті, що, як покірне телятко, дві матки ссуть). У житті доводиться обирати: або цікаву муку або нецікаве щастя. Більшість, звичайно, обирає щастя, хай і нецікаве (точніше: вони воліють цікавого щастя, але здобувають украй нецікаве). Тому конозистий філософ німецький і писав: “Ви, що йдете на смерть (може бути і не смерть, а мука — це я додаю), — люблю вас“. Так казав Заратустра, Зороастр. “Мудрість“ життя в тому, щоб пристосовуватися до умов. Хто не пристосовується — той не “мудрий“. Перших чекає поросяче щастя, других — орлина смерть. Обирай, синку, сам, що Тобі до вподоби. Сам я зробив — для себе — вибір. Твоє життя — є Твоє. Вибір Ти повинен зробити самостійно, аби це була Твоя воля, а не мамина чи дєдина чи моя. Просто мусиш знати, що Тебе чекає — на одній і другій дорозі. Перша дорога — дуже людна (як на прохідній у часи пік!), друга — майже безлюдна. Коли-не-коли перейде нею якийсь мучень — із дуже виразним обличчям і попущеними кутиками уст. Хочеш — продовжу? Власники поросячого щастя мають мрію: от би туди, де орел літає (тільки б без мук!). Орли відчувають постійну спокусу: от би зазнати земного щастя, тільки без п’ятачка на носі! Отака, бач, діалектика життя.
...
Буває часто: людина знає бозна-скільки, але розмовляти з нею вкрай нудно, бо вона нічого не тямить розповісти цікаво: в неї нема свого стержня, хребта, до якого кріпиться вся кісткова система. Тобто, така людина не має самої себе (все інше — телевізор, машину, дачу, штани, професію — має!). Це гарба сіна, сяк-так наваленого на купу, під якою пищить, як руда миша, квола натурочка маминого мазунчика — хай навіть і з сивим волоссям на голові. Це — вкрай безнадійний варіант людського існування, бо тут уже ніхто не порятує — коли немає самого себе. А коли людина має себе, свій хребет, свій центр, свою основу, свою гравітацію, сказати б, тоді все падає на свої місця — і людина схожа на Ейфелеву чи Останкінську башту, а не на гарбу сіна".
Лист Василя Стуса до дружини й сина

15.01.1984

"Не знаю, чи є в Тебе дівчина. Коли є (чи — коли буде) — намагайся, щоб вона була вища за Тебе. Тобто, щоб Ти дотягався до неї, а не опускався. Коли ж вона надто земна, то вигадай її — небесною, і вона стане небесніти. Але краще, щоб у неї було і землі, і неба. Дівчина має надати Тобі змогу — кращати, а не гіршати. 

Любов — то, може, єдина справжня квітка, подарована людині Богом. Тільки в любові людина розумна. І навіть: що більше, дужче любиш — то розумнішаєш. Інших квіток, кращих за цю, квітку любові, я не знаю. 

Не знай поганих дівчат — хай вони для Тебе просто не існують (я, скажімо, в свої 46 років просто не вірю, що бувають жінки, які лаються, обманюють, продаються і т.д. і т.п.). У мене, слава Богу, такого досвіду не було. І тішу себе тим, що знайомі дівчата моєї молодості ставали кращі коло мене (а я — коло них).

Так було і з мамою-Валею — найкращою, найлюдянішою, найцнотливішою моєю дівчиною: я став кращий од неї, вона — од мене. Я дякую Долі, що Валя — моя дружина, мама мого сина (у мене прекрасна мама — бабуся Їлинка, у мене прекрасна дружина, так схожа — у моїх очах — до моєї мами)".



Василь Стус (З листа до сина)

"Люди мають жити, як янголи: з любов’ю одне до одного, з почуттям, що всi люди брати, рiвнi, чеснi, богоподiбнi, всесильнi, незламнi, кришталевi. 
Свiт - це таночок усiх людей, що взялися за руки i чаються братами, просвiтлими душами, що ширяють межi небом i землею - як степовi жайворонки, спiвом славлячи сонце i дощ, i снiг, i бурю, i рiчку, i дерева, i птаство, i метеликiв, i тигрiв, i щедрикiв (сонечка!), i вовкiв. 

Бо все - живе i хоче жити. Тож хай живе - усе, що росте, цвiте, пасеться.
А ми, брати-люди, - посеред квiтiв, птаства, i звiрини, i дерев. Усе, що ми зробимо доброго, пiднесе небо ще вище, вiд нашої добротностi хмари стануть бiлiшi, а небо - голубiше, а сонце - яснiше. 

Бач, сину, я хочу, щоб Ти вирiс чесним, мужнiм, мудрим чоловiком. Бо людина буває тiльки така. Інша проживе, проскнiє, прожере не з одного єгипетського глечика — поки й гегне. А чи була вона людиною? Чи було в неї життя? Чи залишила вона по собi добрий слiд?"
Василь Стус (З листа до сина)





Немає коментарів:

Дописати коментар